Уявлення про океан як про синю рівнину з хвилями тут не працює зовсім.
Більшу частину року це біле поле, по якому можна пройти пішки, а під ним — понад чотири кілометри води.
Розберемося, чим Північний Льодовитий океан відрізняється від інших чотирьох, які материки він омиває і чому його стан хвилює кліматологів усього світу.
Де розташований і які материки омиває
Океан займає простір навколо Північного полюса, обмежений із півдня узбережжями двох континентів.
Північний Льодовитий океан омиває Євразію та Північну Америку. Це єдиний океан планети, який контактує лише з двома материками.
З азійського боку до нього виходять береги Росії та Норвегії, з американського — Канади, Аляски та Гренландії, яка географічно належить до Північної Америки.
Зв’язок з іншими океанами обмежений. З Атлантикою його з’єднують широкі проходи біля Гренландії та Ісландії, а з Тихим океаном — вузька Берингова протока завширшки лише 86 кілометрів.
Саме через цю замкнутість вода тут оновлюється повільно, а весь басейн поводиться майже як гігантське полярне озеро.
Найхолодніші місця планети завжди виявляються найважливішими для її рівноваги.
Площа, глибина і об’єм
За розмірами це найменший океан Землі — приблизно 14,06 мільйона квадратних кілометрів.
Для порівняння: він займає близько чотирьох відсотків площі Світового океану і майже вдвічі менший за Індійський.
| Показник | Значення |
|---|---|
| Площа | близько 14,06 млн км² |
| Об’єм води | близько 18,7 млн км³ |
| Середня глибина | близько 1 205 м |
| Максимальна глибина | 5 527 м |
| Материки | Євразія і Північна Америка |
| Частка від Світового океану | близько 4 % |
| Мінімум льоду за рік | вересень |
Середня глибина тут найменша серед усіх океанів, і причина в шельфі. Уздовж сибірського узбережжя мілководна смуга тягнеться на сотні кілометрів, у деяких місцях — до 1 300 кілометрів від берега.
Найглибша точка розташована в западині Моллоя біля Шпіцбергена. Дно центральної частини перетинає підводний хребет Ломоносова, який ділить океан на два великі басейни.
Моря Північного Льодовитого океану
Значну частину акваторії складають окраїнні моря вздовж узбереж.
- Баренцеве море — найтепліше завдяки відгалуженню Гольфстріму;
- Карське море — одне з найхолодніших, приймає стік Обі та Єнісею;
- море Лаптєвих — головна «фабрика льоду» регіону;
- Східносибірське море — найсуворіше за льодовими умовами;
- Чукотське море — межує з Беринговою протокою;
- море Бофорта — біля берегів Аляски й Канади;
- Гренландське море — основний канал водообміну з Атлантикою;
- Біле море — невелике внутрішнє море на півночі Європи.
Кожне з них має власний характер, і саме від їхнього стану залежить, чи буде судноплавним арктичний маршрут у конкретному сезоні.
Льодовий покрив і його поведінка
Як живе арктичний лід
Морський лід тут дихає за річним циклом.
Максимуму він досягає в березні, коли покриває близько 15 мільйонів квадратних кілометрів. Мінімум припадає на вересень — приблизно 4‒5 мільйонів.
Лід ділять на два типи. Однорічний утворюється взимку й тане влітку, його товщина рідко перевищує два метри.
Багаторічний переживає кілька літніх сезонів, ущільнюється і сягає трьох-чотирьох метрів. Саме він служив основою суцільного арктичного панциря, і саме його стає дедалі менше.
Лід не стоїть на місці. Течії й вітри переганяють поля через увесь басейн: трансполярний дрейф несе їх від Сибіру до Гренландії за два-три роки.
Чому океан такий холодний
Причин кілька, і працюють вони разом:
- Сонце тут стоїть низько, тому промені падають під гострим кутом і гріють слабко.
- Полярна ніч узимку триває місяцями, і надходження тепла припиняється зовсім.
- Білий лід відбиває до 80 відсотків сонячного світла назад у космос.
- Прісна вода річок утворює легкий поверхневий шар, який заважає теплу підніматися з глибини.
- Обмін із теплішими океанами обмежений вузькими проходами.
Останній пункт має цікавий наслідок: на глибині кількасот метрів у центральній Арктиці лежить шар відносно теплої атлантичної води, яка не доходить до поверхні через різницю в густині.
Північний морський шлях і судноплавство
Найкоротша дорога з Європи до Азії проходить не через Суецький канал, а через Арктику.
Північний морський шлях тягнеться вздовж сибірського узбережжя приблизно на 5 600 кілометрів, від Карських Воріт до Берингової протоки.
Маршрут із Роттердама до Йокогами через нього складає близько 14 тисяч кілометрів проти 21 тисячі через Суец. Економія часу сягає двох тижнів.
Проблема в тому, що шлях сезонний. Судна проходять переважно з липня по листопад, а решту року потрібне супроводження криголамів.
Другий арктичний маршрут — Північно-Західний прохід через канадський архіпелаг. Він коротший, але значно складніший через численні протоки і рухомий лід.
Скорочення льодового покриву поступово подовжує навігаційний сезон, тому інтерес перевізників до цих маршрутів зростає щороку.
Вплив на глобальний клімат
Механізм зворотного зв’язку
Арктика працює як кондиціонер планети, і принцип у нього простий.
Лід відбиває сонячне світло, темна вода поглинає його. Коли льоду стає менше, океан прогрівається сильніше, а нагріта вода заважає утворенню нового льоду наступної зими.
Через цей ефект регіон нагрівається у два-чотири рази швидше за середні показники Землі. Явище отримало назву полярного посилення.
Наслідки виходять далеко за межі Арктики: зменшення різниці температур між полюсом і тропіками послаблює висотні повітряні течії, а це впливає на погоду в помірних широтах.
Роль у циркуляції океану
Ще один механізм пов’язаний із рухом води.
Коли морська вода замерзає, сіль не входить у кристали льоду, а залишається в розчині. Отриманий розсіл стає щільним і опускається на глибину.
Ця холодна щільна вода живить глобальну термохалінну циркуляцію — систему течій, яка розносить тепло по всій планеті. Гольфстрім є її частиною.
Приплив прісної води від танення льодовиків Гренландії знижує солоність поверхні й може уповільнити цей механізм. Саме тому стан невеликого за площею океану обговорюють кліматологи в усьому світі.
Планета влаштована так, що зміни на її краях відчуваються в самому центрі.
Північний Льодовитий океан залишається найменш вивченим із п’яти: під льодом досі є ділянки дна, картовані гірше за поверхню Місяця. Кожна нова експедиція повертається звідти з даними, які змінюють уявлення про те, як працює клімат усієї Землі.
