Є місце, де два континенти дивляться один на одного через смугу води, яку в ясний день можна побачити цілком з берега.
У морозному повітрі видимість тут буває настільки чистою, що з чукотського мису розрізняють обриси Аляски.
Берингова протока — саме той рідкісний випадок, коли межа між частинами світу існує не лише на карті, а й у полі зору звичайної людини.
Де знаходиться Берингова протока
Протока лежить на крайньому північному сході Азії, між Чукотським півостровом і півостровом Сьюард на Алясці.
З європейського боку карти це виглядає як самий край світу, хоча насправді тут проходить один із головних природних кордонів планети.
Західний берег належить Росії, східний — Сполученим Штатам. Державний кордон проходить водою майже посередині.
Що з’єднує Берингова протока
Протока служить єдиним морським переходом між двома океанами в цій частині світу.
На півдні вона відкривається в Берингове море, яке належить басейну Тихого океану. На півночі переходить у Чукотське море — це вже акваторія Північного Льодовитого океану.
Через цей вузький прохід тихоокеанська вода щодня піднімається на північ і поповнює Арктику. Течія тут стабільно спрямована в один бік, і саме вона приносить у полярні широти відносно тепліші й солоніші води.
Географія не проводить кордонів — вона лише показує, де вони самі напрошуються.
Ширина, глибина і відстань між континентами
У найвужчому місці Берингова протока має близько 86 кілометрів завширшки.
Ця відстань відміряна між мисом Дежньова на чукотському узбережжі та мисом Принца Уельського на Алясці — двома крайніми точками Азії й Північної Америки.
Протока напрочуд мілка. Середні глибини тримаються в межах 30‒50 метрів, максимальні не перевищують приблизно 90 метрів.
Для порівняння: у протоці Дрейка глибини сягають кількох тисяч метрів. Тут же дно фактично є затопленою рівниною, а не справжньою океанічною западиною.
| Характеристика | Значення |
|---|---|
| Мінімальна ширина | близько 86 км |
| Довжина | близько 96 км |
| Середня глибина | 30‒50 м |
| Максимальна глибина | близько 90 м |
| З’єднує | Берингове і Чукотське моря |
| Крайні точки | мис Дежньова і мис Принца Уельського |
| Різниця в часі між островами Діоміда | 21 година |
Саме мілководність робить протоку такою важливою для клімату: вона працює як вузький поріг, що дозує обмін водами між двома океанами.
Острови Діоміда і лінія зміни дат
Посередині протоки лежать два скелясті острови, між якими всього близько чотирьох кілометрів води.
Більший острів Ратманова належить Росії, менший острів Крузенштерна — США. Взимку між ними іноді встановлюється суцільний лід.
Між островами проходить лінія зміни дат. Через це на сусідніх скелях у прямій видимості одна від одної календарі показують різні дні — різниця складає 21 годину.
Місцеві жителі й моряки називають ці острови Островом Завтра та Островом Учора. Це, мабуть, найкоротша відстань на планеті, яку не можна подолати, не змінивши дату.
На честь кого названа Берингова протока
Назву протока отримала на честь Вітуса Берінга — данського мореплавця, який усе життя служив російському флоту.
Цікаво, що першим європейцем, який пройшов протокою, був не він. Ще 1648 року цим шляхом прокотився козак Семен Дежньов, але його звіт загубився в якутському архіві майже на дев’яносто років.
Експедиції Вітуса Берінга
Шлях Берінга до цього відкриття зайняв майже два десятиліття:
- У 1725 році він очолив Першу Камчатську експедицію за наказом Петра I.
- У 1728 році на боті «Святий Гавриїл» пройшов протокою на північ, але через густий туман так і не побачив американського берега.
- У 1733 році розпочалася Друга Камчатська експедиція, значно масштабніша за першу.
- У 1741 році його судно досягло узбережжя Аляски й підтвердило, що континенти розділені.
- Того ж року Берінг помер від хвороби на безлюдному острові, який згодом назвали його ім’ям.
Саму назву протоці закріпив англійський мореплавець Джеймс Кук у 1778 році, коли складав карти цього регіону і вирішив вшанувати пам’ять попередника.
Іменем мореплавця називають не воду, а сміливість, з якою він у неї увійшов.
Берингія: коли на місці протоки була суша
Протока існувала не завжди.
Під час льодовикових періодів величезні маси води були зв’язані в льодовиках, і рівень Світового океану опускався приблизно на сто метрів нижче сучасного.
Оскільки дно тут мілке, воно повністю оголювалося. На місці протоки утворювався сухопутний перешийок, який дослідники називають Берингією.
Це була не вузька смужка землі, а широкий степовий простір, що тягнувся з півночі на південь на сотні кілометрів. Там паслися мамонти, бізони й дикі коні.
Саме цим мостом близько 15‒20 тисяч років тому в Америку прийшли перші люди. Коли льодовики почали танути, вода повернулася, і суходіл знову став дном.
Клімат, лід і сучасне судноплавство
Погода в протоці залишається однією з найсуворіших на планеті.
Середня температура води влітку піднімається лише до 5‒10 градусів, а взимку акваторія значною мірою замерзає.
Пройти тут без підготовки не вдасться з кількох причин:
- крига тримається приблизно з листопада по червень;
- часті тумани різко скорочують видимість;
- сильні вітри розганяють коротку круту хвилю;
- берегова інфраструктура практично відсутня;
- рятувальні служби розташовані за сотні кілометрів.
Попри це протока поступово стає жвавішою. Скорочення льодового покриву відкриває для суден Північний морський шлях, а Берингова протока служить його східними воротами.
Через неї проходять газовози, суховантажі та наукові судна, для яких цей маршрут коротший за традиційний шлях через Суецький канал.
Регіон також залишається місцем зимівлі моржів, гренландських китів і величезних пташиних колоній, тому судноплавство тут регулюють особливо ретельно.
Берингова протока залишається одним із небагатьох місць, де географія, історія та клімат сходяться в одній точці настільки щільно. Вісімдесят шість кілометрів холодної води розділяють континенти, а колись з’єднували їх — і в цьому, мабуть, головна її особливість.
